Біологія 8 клас План - конспект уроку Значення і будова шкіри. Терморегуляція.

Біологія 8 клас                     

Тема: Значення і будова шкіри. Терморегуляція.  

Мета: розширити й поглибити знання про будову шкіри; сформувати знання про шкіру як орган тепловіддачі, теплорегуляції при високих та низьких температурах; розвивати вміння встановлювати взаємозв’язок між загартуванням і здоров’ям людини; розвивати вміння надавати першу допомогу при перегріванні, обморожуванні та опіках шкіри. 

Обладнання: підручник, фото, плакат

Поняття та терміни: епідерміс, власне шкіра, дерма, підшкірна жирова клітковина, нігті, волосся.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу 

Хід уроку

І. Організація класу

ІІ. Актуалізація опорних знань

Фронтальне опитування

1. Що таке виділення?

2.Поясніть біологічне значення виділення з організму продуктів обміну речовин.

3. Які органи утворюють сечовидільну систему?

4. Які речовини видаляються з сечею?

5. Які функції виконують органи сечовидільної системи?

6. Схарактеризуйте будову та функції нирок.

7. Що є елементарною структурною та функціональною одиницею нирки?

8. Яку будову має нефрон?

9. Яке значення для роботи нирок має їх багате кровопостачання?

10. У чому полягає взаємозв’язок між будовою та функціями нирки?

11. Дайте характеристику хворобам сечовидільної системи (Гломерулонефрит, цистит, ниркові коліки, пієлонефрит, сечокам’яна хвороба  )

ІІІ. Мотивація навчальної діяльності

Проблемне питання «Чому у людей шкіра різного кольору?»

            Людей з найбілішою шкірою можна побачити в північній Європі, їх відносять до нордичного типу. Люди з найчорнішою шкірою живуть в західній Африці. Шкіра у жителів Південно-східної Азії — жовтуватого кольору. Проте більшість людей не біла, чорна або жовта, а представляють сотні відтінків світлого, смуглявого або коричневого.

У чому причина всіх цих відмінностей в кольорі шкіри людей? Пояснення — в хімічних процесах, які протікають в тілі і шкірі. У тканинах шкіри є колірні компоненти, звані «хромогенами», які самі по собі безбарвні. Коли певні ферменти впливають на них, з’являється відповідний колір шкіри.

Уявіть собі, що у людини немає хромогенів або його ферменти неправильно працюють. Така людина називається «альбіносом». Це трапляється з людьми всюди в світі. Є альбіноси і в Африці, і вони «біліші» за будь-яку білу людину!

Людська шкіра сама по собі, без якої-небудь речовини, молочно-біла. Але до цього додається відтінок жовтого, із-за наявності жовтого пігменту в шкірі. Інший колірний компонент шкіри чорний, пов’язаний з наявністю крихітних гранул меланіну. Ця речовина за кольором коричнева, але у великій кількості вона здається чорною. Інший відтінок вноситься до шкіри червоним кольором крові, циркулюючої по її крихітних судинах. Колір шкіри кожної людини залежить від співвідношення, в якому ці чотири кольори, — білий, жовтий, чорний і червоний — поєднуються. Всі кольори шкіри людської раси можуть бути отримані різними комбінаціями цих колірних компонентів, які є у всіх нас.

Сонячне світло володіє здатністю утворювати в шкірі меланін, чорний пігмент. Тому у людей, що живуть в тропіках, більше цього пігменту і темніша шкіра. Якщо ви проводите декілька днів на сонці, ультрафіолетові промені сонця також утворюють у вашій шкірі більше меланіну, і в результаті з’являється сонячний загар.

IV.Вивчення нового матеріалу

Розповідь з елементами бесіди

Шкі́ра — зовшішній покрив тваринного організму,  який захищає тіло від широкого спектру зовнішніх впливів, бере участь в диханні, терморегуляції,   обмінних і багатьох інших процесах. 

Будова шкіри (робота з плакатом)

Шкіра складається з епідермісу, дерми і підшкірно-жирової клітковини (гіподерми).

·         Епідерміс включає в себе п'ять шарів епідермальних клітин. Найнижчий шар — базальний. Він розташовується на базальній мембрані і являє собою 1 ряд призматичного епітелію. Відразу над ним лежить шипуватий шар (3-8 рядів клітин з цитоплазматичними виростами), потім іде зернистий шар (1-5 рядів плоскуватих клітин),блискучий (2-4 ряди без'ядерних клітин, помітний на долонях і стопах) і роговий шар, що складається з багатошарового зроговілого епітелію. Епідерміс також містить меланін, який забарвлює шкіру і викликає ефект засмаги.

·         Дерма, або власне шкіра, являє собою сполучну тканину і складається з 2-х шарів -сосочкового шару, на якому розташовуються численні вирости, що містять у собі петлі капілярів і нервові закінчення, і сітчастого шару, що містить кровоносні і лімфатичні судини, нервові закінчення, фолікули волосся, залози, а також еластичні, колагенові і гладком'язові волокна, які надають шкірі міцність і еластичність.

·         Підшкірно-жирова клітковина або гіподерма  складається з пучків сполучної тканини і жирових скупчень, пронизаних кровоносними судинами і нервовими волокнами. Фізіологічна функція жирової тканини полягає в накопиченні та зберіганні поживних речовин. Крім того, вона служить для терморегуляції і додаткового захисту статевих органів.

Крім самої шкіри в організмі є її анатомічні похідні — утвори, що розвинулися зі шкіри та її зачатків. Інша назва — придатки шкіри:

·         Нігті;

·         Волосся;

·         Пір'я;

·         Пух;

·         шкірні залози, які включають в себе:

·         сальні залози, які виділяють шкірне сало, яке служить змазкою для волосся і захищає шкіру;

·         потові залози, які виділяють з організму води і розчинені продукти обміну речовин. Випаровування поту є важливим етапом терморегуляції.

·         молочні залози (розвинені у жінок) виробляють грудне молоко, яке має дуже важливе значення для годування немовлят.

Дерматологія — розділ медицини, який вивчає будову шкіри і її похідних, їх розвиток, функції, а також їх захворювання. Крім того, зміни шкіри часто мають важливе значення для діагностики внутрішніх та інфекційних захворювань.

Для догляду за шкірою використовують різні креми, ультразвуковий пілінг тощо.

Функції шкіри  

  Захисна (бар'єрна) захищає організм від дії механічних і хімічних чинників, ультрафіолетового випромінювання, проникнення мікробів, втрати і попадання води ззовні.

·         Терморегуляторна, за рахунок випромінювання тепла і випаровування поту.

·         Участь у водно-сольовому обміні, пов'язана з потовиділенням.

·         Екскреторна — виведення з потом продуктів обміну, солей і ліків.

·         Депонування крові, в судинах шкіри може перебувати до 1 літра крові.

·         Ендокринна і метаболічна — синтез і накопичення вітаміну D, а також гормонів.

·         Дихальна, у людини близько 1-2 % кисню засвоюється через шкіру.

·         Рецепторна, завдяки наявності численних нервових закінчень

·         Імунна, захоплення, процесинг та транспорт антигенів з подальшим розвитком імунної реакції

Терморегуляція – урівноваження процесів утворення й віддачі тепла в організмі.

V. Закріплення вивченого матеріалу

Складіть пам’ятку «Шляхи загартування організму»

Загартування – це комплекс заходів щодо підвищення стійкості організму до впливу несприятливих погодно – кліматичних умов.

Способи загартування:

o   умивання обличчя холодною водою;

o   обливання холодною водою до пояса

o   обливання водою всього тіла

o   холодні ванни для ніг

o   контрастний душ

o   купання у водоймі

o   обтирання снігом до поясу

VI. Підсумок уроку . Д/з …п.26 (додатково  Проект «Визначення типу шкіри на різних ділянках обличчя та складання правил догляду за власною шкірою»)

Хімія 9 клас План - конспект уроку "Перегонка нафти"

Хімія 9  клас                 

Тема уроку:  Перегонка нафти 

Мета: сформувати уявлення в учнів про  вуглеводи у природі, їх класифікацію; розглянути властивості та застосування нафти; розвивати уявлення про перегонку нафти, її фракції; розвивати уявлення про продукти нафти та їх застосування; виховувати екологічну культуру.

Обладнання: зразки нафти, підручник, фото, відео

Поняття: нафта, бензин, мазут, гудрон

Тип уроку: засвоєння нових знань

ХІД УРОКУ

I. Організація класу

II. Актуалізація опорних знань.

Перевірка д/з (письмового завдання)

Фронтальне опитування

1.      Вуглеводні – це..

2.      Як класифікують вуглеводні?

3.      Назвіть основні природні джерела вуглеводнів?

4.      Охарактеризуйте природній газ, його поширення, склад, фізичні властивості, застосування

5.      Охарактеризуйте нафту та кам’яне вугілля……………

III. Мотивація навчальної діяльності

Навчальний проект «Альтернативні джерела енергії»

Демонстрація

Демонстрація зразків нафти  

IV. Вивчення нового матеріалу

1. Склад і фізичні властивості нафти

Нафта — масляниста рідина темно-бурого або майже чорного кольору з характерним запахом. Вона легша за воду (густина 0,73-0,97 г/см3), у воді практично нерозчинна.

За складом нафта — складна суміш вуглеводнів різної молекулярної маси, головним чином рідких (у них розчинені тверді й газоподібні вуглеводні). Зазвичай це вуглеводні парафінові, ароматичні, циклоалкани, співвідношення яких у нафтах різних родовищ змінюється в широких межах. Крім вуглеводнів, нафта містить оксигено-, сульфуро- і нітрогеновмісні органічні сполуки.

Залежно від переважного вмісту вуглеводнів того чи іншого класу розрізняють такі основні види нафти:

1) метанова нафта, яка складається переважно з нерозгалуже- них алканів;

2) нафтенова нафта, яка складається, в основному, з циклічних неароматичних вуглеводнів циклоалканів або нафтенів;

3) змішана нафта, яка включає суміш алканів, нафтенів і ароматичних вуглеводнів. Змішана нафта трапляється найчастіше.

Іноді нафту класифікують за фізичними властивостями, наприклад на легку нафту густиною менше 0,9 г/мл і більш важку нафту. Усі види нафти мають домішки нітрогено- й сульфуровмісних органічних сполук.

Сира нафта зазвичай не застосовується. Для одержання з нафти технічно цінних продуктів її піддають переробці.

2. Перегонка нафти

Первинна переробка нафти полягає в її перегонці. Перегонку здійснюють на нафтопереробних заводах після відділення з нафти супутніх газів. У процесі перегонки нафти одержують світлі нафтопродукти:

•     бензин (tкип — від 40 до 150-200 °С);

•     лігроїн (tкип — 120-240 °С);

•     гас (tкип - 150-300 °С);

•     газойль — солярове масло (tкип вища від 300 °С).

У залишку — в’язка чорна рідина — мазут.

Мазут піддають подальшій переробці. Його переганяють під зменшеним тиском (щоби попередити розкладання) і виділяють мастила:

•     веретенне;

•     машинне;

•     циліндрове та ін.

З мазуту деяких сортів нафти виділяють вазелін і парафін. Залишок мазуту після відгону називають нафтовим пеком, або гудроном.

Схема трубчастої установки для безперервної перегонки нафти

3. Нафтопродукти та їх застосування

Продукти первинної перегонки нафти мають різне застосування.

•     Бензин у великих кількостях використовують як авіаційне й автомобільне пальне. Він складається зазвичай з вуглеводнів, що містять у молекулах у середньому від п’яти до дев’яти атомів Карбону.

•     Лігроїн є пальним для дизельних двигунів, а також розчинником у лакофарбовій промисловості. Велику кількість його переробляють на бензин.

•     Гас застосовують як пальне для реактивних і тракторних двигунів, а також для побутових потреб. Він складається з вуглеводнів, що містять у молекулах у середньому від 9 до 16 атомів Карбону.

•     Газойль — використовують як моторне пальне.

•     Мазут, крім переробки на мастила й бензин, використовують як котельне рідке пальне.

Застосування продуктів переробки мазуту

•     Вазелін використовують у медицині. Він складається із суміші рідких і твердих вуглеводнів.

•     Парафін застосовують для одержання вищих карбонових кислот, для просочення деревини у виробництві сірників і олівців, для виготовлення свічок, гуталіну і т. д. Він складається із суміші твердих вуглеводнів.

•     Мастила, які виділяються під час перегонки мазуту, називають мінеральними (нафтовими) маслами, на відміну від синтетичних масел, які одержують штучно (хоча всі масла є сумішами органічних сполук).

•     Гудрон — нелетка темна маса, після часткового окиснення його застосовують для одержання асфальту.

V. Закріплення й усвідомлення знань.

Перегляд відео «Перегонка нафти»

VI. Підбиття підсумків уроку Домашнє завдання п.29 №353 ст171 . додатково повідомлення «Детонаційна стійкість бензину»

Хімія 9 клас План - конспект уроку "Поширення вуглеводів у природі. Природний газ, нафта, кам’яне вугілля – природні джерела вуглеводів."

Хімія 9  клас                 

Тема уроку:  Поширення вуглеводів у природі. Природний газ, нафта, кам’яне вугілля – природні джерела вуглеводів.  

Мета: сформувати уявлення в учнів про  вуглеводи у природі, їх класифікацію; розглянути властивості та застосування вуглеводів; розвивати вміння досліджувати, спостерігати, робити висновки; виховувати екологічну культуру та бережливе ставлення до природи.

Обладнання: зразки вуглеводів, підручник, фото

Поняття: природній газ, нафта, кам’яне вугілля

Тип уроку: засвоєння нових знань

ХІД УРОКУ

I. Організація класу

II. Актуалізація опорних знань.

Перевірка д/з (письмового завдання)

Самостійна робота

Здійснити схему перетворень

СН₄ → СН₃ →  С₂Н₆ → С₂Н₅СІ

   ↓                         ↓

С₂Н₂                   С₂Н₄

III. Мотивація навчальної діяльності

Дайте відповідь на питання:

1)_Які ви знаєте класи вуглеводнів? (Алкани, алкени й алкіни)

2) Від чого залежить багатоманітність органічних речовин? Чому їх так багато? (Від особливостей будови, сполучення атомів Карбону та явища ізомерії)

3) Від чого залежать властивості речовин? (Від будови речовин)

Природні джерела органічних речовин є найважливішим видом сировини для одержання майже всієї продукції сучасної промисловості органічного синтезу та широко використовуються з енергетичною метою.

Демонстрація

Демонстрація зразків природніх вуглеводнів

IV. Вивчення нового матеріалу

Метод «Спільний проект»

Учнів об’єднуємо в пари. Кожна група отримує завдання — з допомогою підручника та додаткової літератури опрацювати питання теми.

I пара — природні джерела вуглеводнів.

II пара — природний газ, поширення у природі, утворення, добування, застосування.

III пара — нафта, поширення у природі, добування, застосування.

IV пара — камяне вугілля, поширення у природі, добування, застосування.

 Природні джерела вуглеводнів

Природними джерелами вуглеводнів є горючі копалини — нафта й газ, вугілля й торф. Поклади сирої нафти й газу виникли близько 100-200 мільйонів років тому. Найпоширенішими є дві теорії походження нафти: органічна й мінеральна. Відповідно до першої теорії, нафта утворилася з мікроскопічних морських рослин і тварин, які виявилися включеними в осадові породи, що утворилися на дні моря. Теорію мінерального походження нафти вперше висловив Д. І. Менделєєв. На початку XX ст. французький учений П. Сабатьє змоделював описаний Д. І. Менделєєвим процес у лабораторії й одержав суміш вуглеводнів, подібну до нафти. На відміну від нафти й газу вугілля й торф почали утворюватися близько 340 мільйонів років тому з рослин, які зростали на суші. Природний газ і сира нафта зазвичай виявляються разом з водою в нафтоносних шарах, розташованих між шарами гірських порід. Термін «природний газ» застосовується також до газів, які утворюються в природних умовах у результаті розкладання вугілля. Природний газ і сира нафта розробляються на всіх континентах, за винятком Антарктиди. Найбільшими виробниками природного газу у світі є Росія, Алжир, Іран і Сполучені Штати. Найбільшими виробниками сирої нафти є Венесуела, Саудівська Аравія, Кувейт та Іран.

Природні гази. Склад природного газу різних родовищ неоднаковий: до нього входять метан і в невеликій кількості інші газоподібні вуглеводні (етан, пропан, бутан, пентан).

У кожному родовищі нафти є газоподібні вуглеводні в розчиненому або вільному стані. Ці гази називають супутніми. В них міститься менше метану, але більше пропану, бутану, етану та інших вуглеводнів, ніж у природних газах.

Природний газ є не лише паливом, але й сировиною для хімічної промисловості. Так, деякі вуглеводні, наприклад метан, бутан тощо, виділяють з суміші методом низькотемпературного фракціонування або шляхом поєднання абсорбції газів розчинниками з наступним фракціонуванням.

Нафта. Це – масляниста рідина, яка має різноманітні кольори – від жовтого або світло-бурого до чорного, з характерним запахом, легша за воду. Її густина становить 730–860 кг/м³. Нафта – суміш газоподібних, рідких і твердих вуглеводнів.

Крім вуглеводнів у нафті міститься невелика кількість нафтенових кислот, сірчистих та азотистих сполук. У різних родовищах нафта має неоднаковий склад. Нафта – одне з основних джерел рідкого палива для двигунів внутрішнього згорання. Вона є цінною сировиною для хімічної промисловості. З речовин, добутих з нафти, виробляють синтетичний каучук, пластмаси, хімічні волокна тощо.

Перед переробкою нафту очищають – звільняють від газів, води, сірчистих сполук, нафтенових кислот і солей. Потім відбувається фракційна перегонка нафти, внаслідок якої утворюються кілька фракцій: перша ( Т = 35 – 195° С) містить вуглеводні складу С₄–С₁₂ – бензин; друга (Т = 200 - 300° С) – вуглеводні складу С₉–С₁₆ – гас, третя (мазут) – вуглеводні, що киплять за температури вище 300° С. Під час повторної фракційної перегонки бензину та гасу одержують різні види авіаційного та автомобільного бензину, освітлювальний, легкий та важкий гас для тракторів. Гас є паливом у ракетних двигунах.

Мазут також застосовують як паливо для парових котлів, він є сировиною для добування мастил, вазеліну та парафіну. Його переганяють з перегрітою водяною парою, що уникнути розкладу вуглеводнів. З мазуту добувають мінеральні мастила різних видів: машинне масло, автол, авіаційні масла тощо.

Залишок після перегонки нафти – тверда маса, яка називається нафтовим пеком або асфальтом.

Внаслідок прямої перегонки нафти масова частка одержаного бензину становить 5–14 %. Для її збільшення за рахунок інших фракцій застосовують крекінг нафти:

У результаті масова частка бензину зростає до 65–70 %.

Велике значення мають гази, що виділяються під час крекінгу нафти. Вони містять ненасичені вуглеводні, які є сировиною для хімічної промисловості.

Нафтохімічні підприємства (заводи по переробці нафти та органічному синтезу) є джерелом надходження в повітря шкідливих органічних сполук. Збереження навколишнього середовища можливе лише за умови повної перебудови промислового виробництва на основі застосування безвідхідної технології з комплексним використанням ресурсів.

Кам’яне вугілля. Ця речовина використовується як паливо. Крім того, її переробляють на кокс, необхідний у великій кількості металургійній промисловості для добування заліза із руд.

Кокс виробляють на коксохімічних заводах. Коксування (суху перегонку) кам’яного вугілля здійснюють його нагріванням до температури 1000 °С у спеціальних коксових печах без доступу повітря. У результаті перегонки утворюється кокс – тверда пориста речовина, що складається з вуглецю та золи, а також леткі продукти. З них внаслідок охолодження на 25 – 70 °С виділяються кам’яновугільна смола, аміачна вода та газоподібні речовини – коксовий газ.

Кам’яновугільна смола, яка належить до відходів коксохімічного та газового виробництва, є сировиною для добування великої кількості органічних речовин. Для цього її фракціонують, в результаті чого одержують кілька фракцій: легке масло з температурою кипіння Ткип до 170 °С (містить арени та їх похідні – бензол, толуол, кислоти тощо); середнє масло з Ткип. 170–230 °С(фенол, нафталін); важке масло з Ткип 230–270 °С (нафталін та його гомологи); антраценове масло з Ткип 270–350 °С (антрацен, фенантрен тощо); залишок – чорна маса (пек). Пек застосовують для виготовлення електродів, брикетування кам’яного пилу.

Спалювання кам’яного вугілля – не найкращий шлях його використання. Більш вигідними та екологічно безпечними способами є переробка вугілля на газоподібне та рідке паливо, а також добування з нього цінних хімічних сполук.

На сьогодні одним з найважливіших завдань світової енергетики є обмеження витрат органічного палива – заміна його на інші енергоносії, тобто застосування енергії сонця, вітру, річок, морів, океанів, атомного ядра, біологічних решток, вивільнення значної частини палива для використання у хімічній промисловості. 

V. Закріплення й усвідомлення знань.

Розвязати завдання №343-351 ст.171 (підручник)

VI. Підбиття підсумків уроку Домашнє завдання п.29 №352 ст171 . Навчальний проект «Альтернативні джерела енергії»